Ну нарешті! Навчилися наші хлопці освідчуватися! І пропонувати руку і серце!

Подивилам-сі ниньки одно відео із рідних галицьких країв і мало-м сі не сплакала... А відео про те, як хлопець пропонує дівчині руку і серце. У Тернополі! У серці міста – на Театральному Майдані! Коло ялинки! В оточенні друзів і просто купи незнайомих людей!

Н-да, оце еволюція у свідомості наших галицьких хлопців! Від традиційного „Ну шо давай може тойво... сі розпишемо?” – до такого красивезного освідчення! Це треба, щоб пройшли роки і змінилося пару поколінь, поки галицький хлоп второпав, що дівчині/жінці потрібно освідчуватися КРАСИВО! Вишукано! Романтично! Нарешті це сталося і я несказанно рада! Хоча, для мене особисто троха таково пізнувато радіти – і освідчилися вже мені, і заміж взяли... Але, тим не менше, радію за тих молодих людей, що нарешті впевненою ходою крокують у цивілізований світ – світ ввічливості, пошани і обожнювання коханої дівчини.

І дарма, що сюжет освідчення по-тернопільськи нагадує всесвітньовідомий (завдяки Ютуб) сюжет освідчення по-американськи – там хлопець також зняв кіноролик для коханої дівчини. Минулого року я вже про це писала, але передивіться ще раз – я особисто можу дивитися такі гарні сцени до безконечності:

Ну а ось і освідчення по-тернопільськи. Молодого чоловіка звати Віталій; освідчився він своїй коханій Оленці, з якою зустрічався більше трьох років. Для дівчини заздалегідь зняв відео, яке запустили, коли Віталій привів Оленку на Театральний Майдан коло ялинки. Як воно все відбувалося, дивіться тут:

Більше про це освідчення читайте на тернопільському інтернет-порталі „Погляд”, ну а „Українське весілля” бажає Оленці та Віталію такого ж красивого, романтичного і піднесеного відчуття щастя, як було при їх освідченні - на усе їх подружнє життя!

P.S. От тіко не можу зрозуміти одну річ – чому перстеник ще з магазинним ярликом? Певно, хлопака так хвилювався, що забув ціну відірвати. Зрештою, є у цьому і позитив – принаймні, кохана взнала, скіко на перстень сі стратили для неї :)

P.P.S. Причепилася туво до хлопця – чому з ціною та чому з ціною... Бо згадала собі, що на власному весіллі мала майже такий самий трафунок із нашими обручками – ми з майбутнім чоловіком як купили обручки, так і забули про них і цін не обдерли. Згадали аж у церкві, коли отець попросив подати обручки. Відкрили коробочку – а вони, родімі, ще з ціною. Мій кум поруч стояв, то він і пообривав ті ціни, дай йому, Боже, здоровля...