З Днем Валентина
у мене особисто пов’язані два переломні роки.
1993-й. Ми з моєю найкращою колєжанкою, фактично, привнесли святкування Дня
Валентина у наш обласний центр, написавши сценарій цього свята для одного з
найбільших міських будинків культури (до 1993-го ніхто про таке свято у нашому місті не чув). Колєжанкою рухали наполовину романтичні
почуття, наполовину бажання підзаробити (написання сценаріїв не було нашою основною
роботою тоді). Мною рухало виключно бажання підзаробити.
Ну і підзаробили
ми непогано тоді. Але з того часу, певно, всі мужчини нашого міста злі на нас,
бо то ж, фактично, прийшло ще одне Восьме Березня на наші терени – це ж треба
додатково “сі стратити” на
жінок. Міські ж торговці, навпаки, донині винні нам могорич – це ж який
додатковий виторг тепер кожного року, починаючи від 1993-го!
2004-й. У День Валентина 2004-го року я, нарешті, усвідомила, що нема чого чекати
від долі “принца на білому коні і з золотими яйцями”, як казав один мій друг, а
треба щось самій робити в тому плані, якщо я хочу особистого життя, спокою і
пирогів. Відтоді пройшло багато буремних років, і дякуючи своїй енергії,
ентузіазму та оптимізму, а також кільком найближчим людям, я зараз маю той
жаданий спокій і пироги.
Зі святом
Валентина усіх! Непогане свято все-таки, як виявилося...
P.S. На фото мій чоловік і я :)
Немає коментарів:
Дописати коментар