Можу не чекати на вашу відповідь, бо вже її знаю – „І не питай!”. Розумію взагалі-то, що запитання нескромне – сукня коштувала (коштуватиме) стільки, скільки кожна з нас може собі дозволити витратити на неї (чи скільки батьки готові заплатити – в Україні зазвичай батьки платять за весілля їх дітей). Тобто все залежить від того, які статки в тої чи іншої родини.
Скажу особисто про себе. Виходила заміж п’ять років тому в українському строї. Весь стрій, включно з віночком, букетиком на груди і взуттям, коштував десь в межах 1500 гривень. Найціннішою у своєму весільному вбранні вважаю буковинську вишиванку початку XX століття. І досі бережу її – годиться, щоб вдягнути на різні оказії і святкування. Тобто моє весільне вбрання не було чимось таким, щоб його вдягнути тільки на один день (за винятком, звичайно, віночка і нагрудного букетика).
Мій наречений також був в українському строї. Ми якось з ним розмовляли вже після весілля і виявили кумедний факт: виявляється, він все своє холостяцьке життя не міг собі уявити, що буде женитися у костюмі і краватці; а я все своє дівоцьке життя не могла собі уявити, що буду виходити заміж у білій сукні і вельоні. От чомусь не могла уявити і все. Точно знаю, що якби нашим вибором не було весілля в українському стилі, то ми би, певно, обрядилися в якісь хіппі-вдяганки або щось дуже вже авангардове. Але – не білу сукню і чорний костюм. Це просто не наш стиль і не наш спосіб мислення.
Однак для мільйонів молодих людей у всьому світі, особливо для дівчат, весілля в першу чергу асоціюється з білою сукнею і вельоном. Майже усі дівчатка з дитинства мріють бути на своєму весіллі принцесами. Тобто хочу сказати, що я абсолютно поважаю їх мрію і їх вибір – біла сукня! Фата!
Ну і трохи інші (якщо не сказати – зовсім інші) асоціації біла сукня і фата викликають у чоловічій психології. У холостяцькій, особливо у закореніло холостяцькій – зазвичай паніку. От як то би так зробити, думають хлопці, щоб вженитися, не женившись? У принципі, на Заході зазвичай так і роблять: просто сходяться і живуть разом, навіть дітей народжують, внуків дочікуються, а самі дуже часто і далі залишаються неодруженими. Коли ж нарешті приходить рішення пов'язати себе путами Гіменея, то це для типової західної пари – ГІГАНТСЬКИЙ крок! Дуже серйозний! Відповідно, і весілля набуває статусу такої ж гігантської і надзвичайно важливої події. Ну, тут вже індустрії торгівлі і розваг не дрімають – вони зі всіх сил роблять все можливе, аби виконати будь-яку забаганку молодят і влаштувати весілля їх мрії.
Як ми можемо помітити, українська весільна індустрія також все більше і більше рівняється на Захід. Ще років якихось п’ять тому ми не мали розпорядників весіль (wedding planners) та агенцій з організації весіль – тепер маємо. Хто на початку 1990-х років міг уявити собі на весіллі... фейерверки? Тепер весілля без фейерверків уявити не можливо. Хто із молодят колись під’їжджав до церкви чи до рагсу на лімузині? Тепер кожен може, тільки плати гроші. Ну а салони весільних суконь, котрих у 1970-80-х роках було один-два на ціле місто, тепер ледь не на кожній вулиці.
Щоправда, незважаючи на всі ці суспільні зміни, чоловіча і жіноча психології не помінялися – що у нас, що у них, на Заході. І далі чоловік, не важливо, на якій частині континенту, не може собі уявити, як жінка „може вивалити таку купу грошей за сукню, яку ВДЯГАЄ ТІЛЬКИ РАЗ”.
Якось я дивилася американський серіал „Drop Dead Diva” – про модель, яка загинула в автокатастрофі, але душа якої повернулася на землю у тілі товстушки-юриста. Так от, в тому серіалі є така сцена, коли в юридичну контору, де працює ця товстушка-юрист, приходить дівчина, котра у день весілля застукала свого нареченого із кращою подругою, котра ще і за сумісництвом була дружкою (слава Богу, застукала до вінчання, а не після). Так от, невдаха-наречена подає позов як на свого екс-жениха, так і на дружку – мовляв, вона витратилася на весілля, а тут прийшлося відміняти. Причому прийшла ця наречена до юридичної контори у весільній сукні, відразу з невдалого весілля - так би мовити, з корабля на бал. Словом, розказує вона двом юристам – товстушці і її колезі, котрий мужчина - скільки вона витратилася, і каже: „Ось ця сукня, що на мені, коштує 10 тисяч баксів”. Реакція жінки-юриста: „Сукня прекрасна!”. Реакція чоловіка-юриста, котрий, як це почув, мало зі стільця не впав: „10 тисяч баксів?! За сукню?!!!!!” А потім показують, як вони всі в суді провадять процес. Коли суддя почув, скільки коштує сукня, в нього реакція була аналогічна - „10 тисяч доларів?! За сукню?!!!!!” - хоч суддям взагалі-то заборонено виявляти емоції.
А ще кажуть, що за кордоном мужчини інші... Брехня! Всі вони однакові, що по ту, що по іншу сторону глобуса.
Мене також забавляє реакція мого чоловіка кожен раз, коли я дивлюся ще одне американське шоу – „Say Yes to the Dress”, котре буквально перекладається як „Cкажи „Так” Твоїй Сукні!”. Це дуже популярне весільне шоу у Північній Америці. Його знімають у нью-йоркському весільному салоні Кляйнфілд, куди приїжджають і прилітають наречені з усіх куточків Америки і Канади вибирати сукню - бо салон дуже престижний. Власне, у шоу показують весь процес, як консультанти салону допомагають вибирати нареченим вбрання, як родина і друзі складають групу підтримки для кожної молодої – вони дають свою оцінку тому чи іншому платтю. Остаточне рішення, правда, завжди за нареченою – їй вирішувати, чи казати нарешті „Так!” „своїй” сукні. Люблю це шоу! (Люблю будь-яке весільне шоу). Ну а мій чоловік кожного разу, коли чує ціну на ту чи іншу сукню у „Say Yes to the Dress”, реагує точнісінько так, як і зреагував би кожен чоловік: „Скільки-скільки?! Вони що, подуріли?”.
А я йому ще й підливаю масла у вогонь – резонно, до речі. Кажу: „Добре, хай, наприклад, 5 тисяч доларів за сукню. А уяви собі, скільки коштують авіаквитки для всієї групи підтримки нареченої (мама, сестра, дружка, колєжанка, цьоця і хто там ще), якщо вони всі прилетіли у Нью-Йорк з Каліфорнії чи з Техасу? Плюс ціна за готель, бо їм всім десь зупинитися треба, плюс харчування, плюс таксі – от тепер порахуй, в скільки реально це весільне плаття родині обходиться?”.
Забула сказати, що ціни на весільні сукні в Кляйнфілді коливаються від тисячі з чимось доларів до 40 тисяч доларів і вище.
Ну, тепер ви бачите, як „у них” серйозно ставляться до весілля? Хоча... Кажу ж, знову ж таки, залежить, яка сім’я і які статки. Коли виходила заміж американська родичка моєї колєжанки, все було дуже по-простому. Мама пошила нареченій сукню, у запрошенні на весілля гостям було зазначено, мовляв, „не встидайтеся, сміливо приносьте свою закуску” (за випивку ніц не було сказано). Наречена сильно не парилася навіть із букетом – зложила докупи кілька пластмасових квіточок, та й по всьому...
P.S. Нє, ну як я могла, знайшовши на Ютубі уривки із американського телевізійного шоу „Cкажи „Так” Твоїй Сукні!”, про яке я говорила вище, та й не поділитися з вами, щоб ви мали уявлення, що ж це за шоу. Кажу ж, одне із моїх улюблених. О, там є на що подивитися!
Немає коментарів:
Дописати коментар