Солодке на українському весіллі

Бачите цю фотку? Слинка тече? І мені також! Власне, ця фотка і є однією з причин, чому я люблю українські весілля. Точніше, не фотка, а те, що на ній. Кльош! Солодке! Для дівчини, котра зростала у західноукраїнському селі, такої, як я, кльош і досі залишається однією із квінтесенцій українського весілля. Нам, юним дівчатиськам за весільним столом, руки тягнулися спочатку до кльоша, а вже потім до всіх інших смаколиків. Досі дивуюся, як ми умудрялися спочатку наїдатися солодкого, а потім вже „допихати” ті тістечка та перекладанці холодцем, олів’є, голубцями і навіть оселедцями :)
От мені цікаво, дівчата, до якої саме солодкої смакоти на кльоші тягнулася (тягнеться) ваша рука? У якій черговості? (Хлопців не питаю, бо знаю, що вони „не по солодкому”. Їх за весільним столом більше цікавлять міцні напої та гарна закусочка і гарячі страви).
Добре, почну з себе. Значить, моя рука за весільним столом тягнулася до багатьох солодощів на кльоші, але завжди була певна черговість, що я вибирала в першу чергу. Так от, в першу чергу я вибирала з кльоша... ягоди! Саме так, ягоди, але не ягоди у звичайному розумінні, а цукрові, тобто зроблені з цукру. З чого іще – чесне слово, не пам'ятаю. Хтось із вас, дівчата, може, пригадує такі полунички та вишеньки із 1970-80-х років: середина біла, а зовні – пофарбовані (вмочені) у харчову фарбу. Моя тьотя, котра була господиня на всю сільську округу і багато разів готувала на весілля, робила ці полунички/вишеньки десятки разів. Та було сядь і запиши рецепт. Ні, думалося, що буду пам’ятати. А забула! Забула та й все. От тільки смак тих цукрованих ягідок не забудеться вже ніколи. Щойно пробувала погуглити рецепт – безрезультатно. Дівчата і жіночки! Чи хтось із вас має цей рецепт? Якщо має і не проти поділитися, то прошу залишити у коментах до цього поста. Або опублікувати на Фейсбук сторінці „Українського весілля” – можна з лінком до вашого сайту чи блогу.
Йдемо далі. Номером другим у процесі мого спустошення весільного кльоша йшли горішки та грибочки. Ну, що таке горішки з начинкою, всі, думаю, знають. Та й з грибочками знайомі: це печені у формочках грибів тістечка, шапочки яких вмочені у шоколад, ніжки у збитий білок, кінчики ніжок – у мак, і то все гарно підсихало – смакота-а-а!
Номер третій, за чим моя рука тягнулася на кльоші – кольорові вафлі, перекладені вареним згущеним молоком.
Номер четвертий – трубочки з вершковим кремом.
Номер п’ятий – заварні тістечка з кремом (деякі весільні господині випікали їх у формі лебедів).
Ну а вже далі, у довільному порядку, йшли сирник, вишиванка і різного роду перекладанці – „Наполеон”, „Вінні-Пух”, „П’яна вишня” та інші.
І вже в останню чергу, якщо залишалося місце, то їлося звичайні тістечка – маю на увазі, слойоні, на амоняку чи на пиві. Ті самі тістечка, котрі на Львівщині називаються „крухи”.
Так який ваш особистий „хіт-парад” весільних солодощів, дівчата?
Власне, весільне солодке, особливо на Західній Україні – то щось таке, без чого неможливо уявити собі весілля. Весілля без солодкого, зокрема, на Львівщині, Тернопільщині, Івано-Франківщині, Буковині, Закарпатті практично не буває. Кльош на весільному столі мусить бути, і крапка!
На деякі весілля, особливо якщо воно велике, на 200-300 чоловік, батьки нареченої та нареченого зазвичай наймають дві весільні господині – одну „на м’ясо” (що практично означає, на усе, крім солодкого) і одну, власне, „на солодке”. Крухі тістечка, пляцки на перекладанці та заготовки на рогалики, горішки, словом, усе, що може постояти, починають пекти за два тижні – півтора тижня до весілля. У день перед весіллям готують креми і все перекладають. А вже у день весілля нарізають і живописно викладають на кльошах.
До речі, про кльоші як одиницю посуду. Порівняно з 1970-80-ми роками і донині вони вдосконалися і видозмінилися з одноярусних у триярусні. На таких триярусних на сучасних весіллях викладають не тільки солодке, а й хліб та фрукти. Таким чином економиться місце на весільному столі – а місце на весільному столі, як відомо, ніколи зайвим не буває, особливо коли наші господині продовжують носити і носити різні смаколики і складати тарілки з ними мало не одна поверх одної.
Добре, весілля закінчилося, але ж купа солодкого, звісно, полишалася! Не проблема. Здавна є доброю традицією, що гостям на весіллі дається додому традиційно кусок короваю і кілька шматочків перекладанців та іншої солодкої смакоти. Десь напочатку 1990-х років багато українських друкарень почали друкувати і продавати спеціальні картонні коробочки на солодке для кожного гостя. Закупити чи замовити партію таких коробочок на весілля зараз не проблема. Я ж пам’ятаю часи 1970-80-х, коли солодке гостям роздавали у целофанових або паперових кульочках – сама колись такі кульки з паперу крутила, допомагаючи весільним господиням.
Також ще пам’ятаю гарні традиції українського села, коли солодке після весілля роздавалося не тільки весільним гостям, а й сусідам, хто не зміг прийти на весілля. Просто хтось з родини нареченої або нареченого складав солодощі у кульочки і обносив цілу вулицю, від хати до хати. Може, й зараз десь збереглися такі традиції – не знаю, давно на весіллі не була. А хочу :) Але ніхто, холєра, не жениться і заміж не виходить наразі з моїх рідних, близьких та знайомих.
О! Забула, куди ще йшло, та й досі йде, солодке після весільної забави. Наречений і наречена зазвичай виставляють могорич після весілля на роботі, якщо працюють, або в колі друзів у навчальному закладі, якщо навчаються.
Ну і на цьому мій „трактат” про солодке на українському весіллі можна вважати закінченим. Нєа, ще раз гляну на фотку того кльоша. Хочу тих пляцків, аж мене нема! Можна, звичайно, в магазин збігати та й купити собі, якщо дуже хочеться (зараз наша харчова індустрія все пече та й продає), але! Що спечене вдома, а що в магазині – є різниця. Крім того, на весіллі чомусь те солодке смакує краще. І після весілля.
Також нагадую ще раз: будь ласка, публікуйте свої рецепти весільного печива, фотки накритих весільних столів, фотки весільних кльошів на сторінці „Українського весілля” у Фейсбуці – з лінком на свій блог чи сайт, якщо такий маєте.
Смачного і веселої забави, якщо така у вас намічається!