Я вже якось писала, що одним із моїх хобі є колекціонування фоток українських весільних короваїв. А зараз, бачу, в мене започатковується інше хобі – хочу зібрати колекцію фоток українських весільних столів. Накритих столів, ще у своїй нечіпаній красі, задовго перед тим, як в декого буде „писок у холодці”; весільних столів, котрі зазвичай фільмують відеографи – для весільного відео, але чомусь ігнорують фотографи – ну хіба би знімали для реклами ресторану чи кафе на весільному сайті. Справді, скільки весільних альбомів я передивилася, але мало у котрому бачила фотку весільного стола.
Тому й почала я просити всіх рідних, близьких і знайомих, хто тільки йде на яке весілля – сфотографуйте для мене, будь ласка, фотку весільного стола. Це ж не важко!
Ну і ось перша ластівка, чи то ластівочки – кілька фотографій із весільного стола принесла мені Іра, донька моєї подруги, котра була недавно на весіллі співробітника. Дякую, Іра! Фотки прекрасні! Подивившись на них, мені відразу закрутилися в голові слова української приспівки, яку любить мугикати один із моїх канадських друзів, у котрого українського взагалі нема нічого у крові: „Яйці, яйці, кубаса, солонина – а-ха-ха!”. Саме так, із галицьким акцентом, вимовляють ці слова - „яйці” і „кубаса” - у Канаді. Так от, мій канадський друг змалечку трохи танцював в українському ансамблі (у Канаді модно ходити на заняття з українського танцю, уявіть собі! Туди ходять і українці, і далеко не українці, і всі щасливі), ну та й і навчився там тої приспівки. І от одного дня питає він мене: “Слухай, я то все співаю-співаю, але пройшли роки, і я геть забув, що ж ці слова означають. Переклади мені, будь ласка!”. Звісно, я переклала, друг сі втішив, як кажуть галичани – і з буквального перекладу, і з двозначності, ба навіть тризначності вислову. Яку дво- чи тризначність я мала на увазі, кожен українець знає. Власне, одне із значень цього вислову про „яйці, кубасу і солонину” символізує щедро накритий український стіл. Та дивлячись на наші святкові столи, мимоволі подумаєш – які яйці? Яка кубаса? Тут стільки всього є – гляньте-но на фотку весільного стола від Іри! I то тільки закуски, голубців та інших гарячих страв ще ж не подавали!
Не знаю, як ви, а я в даний момент облизуюся, коли бачу це все, навіть на фотці - свіжі помідори-огірки-перці-цибуля, персики-виноград-банани, канапки на пампушках (одні з моїх улюблених), фаршировані помідори (не знаю, чим, але виглядають дуже звабливо), цілий комплекс рибних страв – канапки з ікрою, фарширована риба (думаю, щука), червона риба...
Або на цій внизу – м’ясне асорті, язик під соусом, три невідомі мені, але думаю, смачнющі салати...
О, українські господині люблять вправлятися у різних салатах! Я ще пам”ятаю часи мого дитинства, коли на весіллі були традиційно два чи три салати – „Шуба” або „Мімоза” і „Олів’є”. Або, як називали західноукраїнські господині „Олів’є” – „Майонез”. Ну а зараз – стільки нових салатів готують на українських весіллях! Ням-ням!
Tут мені дехто іронічно може зауважити, мовляв, а скільки салатів, що не з’їлися на весіллі і зіпсулися, закопують у землю! Та я і сама про це знаю – я ж дівчина „зо села”. Маю на увазі, в селі народилася, правда, після школи втекла у місто.
Добре, не буду відволікатися, я про столи – українські, весільні. Люблю їх страшенно, не можу нічого з цим поробити. Знаю, що зараз, особливо в наших великих містах, весілля „оцивілізовуються”, стають більше подібні на західні, відповідно, міняється підхід і до вигляду столів на таких весіллях – столи також „оцивілізовуються”. Маю на увазі, приділяється багато уваги сервіруванню, щоб все було під колір – скатертина, серветки, букети або квіткові композиції на столах, накидки на кріслах - і щоб все гармоніювало не тільки по кольору, а й по стилю із оформленням залу. Ну і щоб були гарно оформлені іменні картки на тарілках гостей – щось нове для наших весіль... І ще багато-багато інших новацій. Воно то все красиво і стильно, погоджуюсь, але... Певно, що я старомодна, але мені все-таки більше до душі традиційний український стіл, де господині не стільки переймаються тим, як стіл буде виглядати, а тим, ЩО буде на столі. Український весільний стіл і українське весільне застілля – це, братці-науковці-етнографи, скажу я вам, варта дисертації тема. Український весільний стіл (застілля) 1950-х, 1960-х, 1970-х, 1980-х, 1990-х, зрештою, 2000-х років... Це ж стільки інформації, тенденцій, традицій... Наприклад, на українському весіллі традиційно вважається: якщо на столі вже нема де тарілок із стравами ставити, а їх все несуть та й несуть із кухні, то це означає, що весілля гарне і господарі не скупі. А от весільний стіл, про який гості відгукуються, що там „навіть не було чим закусити”, характеризує господарів-скнар. З іншого боку, скільки я читала і чула критицизму у бік українського весілля за те, що, мовляв, на наших весільних столах таки усього забагато, і що це зайва трата грошей, і що це...
І це також хороша дискусійна тема для потенційних дисертантів.
I взагалі, цих тем щодо українського весільного стола – поле неоране! Котрі страви збереглися і кочують нашими весільними столами з покоління в покоління, а котрі вже зникли назавжди... Котрі рецепти не змінювалися ще з 1950-х років, а котрі змінилися невпізнанно... Весільні столи різних регіонів України – чим відрізняються (відрізнялися)?
Напої на українських весільних столах – це взагалі цікава тема. Думаю, багато з вас сам пам”ятає чи чув від старшого покоління про так звані безалкогольні весілля 1980-х років. Коли на столах були тільки газовані води „Буратіно”, „Тархун” та мінералка, але хлопці регулярно зникали із-за столів кудись „у каптьорку” і поверталися вже „щасливі”... Так, це також наша історія, братці...
P.S. Мало не забула. Якщо маєте фотку чи фотки гарного весільного стола і бажаєте поділитися - ласкаво запрошую опублікувати її на сторінці „Українського весілля” у Фейсбуці. Можна з лінком до вашого власного ресурсу.
Тому й почала я просити всіх рідних, близьких і знайомих, хто тільки йде на яке весілля – сфотографуйте для мене, будь ласка, фотку весільного стола. Це ж не важко!
Ну і ось перша ластівка, чи то ластівочки – кілька фотографій із весільного стола принесла мені Іра, донька моєї подруги, котра була недавно на весіллі співробітника. Дякую, Іра! Фотки прекрасні! Подивившись на них, мені відразу закрутилися в голові слова української приспівки, яку любить мугикати один із моїх канадських друзів, у котрого українського взагалі нема нічого у крові: „Яйці, яйці, кубаса, солонина – а-ха-ха!”. Саме так, із галицьким акцентом, вимовляють ці слова - „яйці” і „кубаса” - у Канаді. Так от, мій канадський друг змалечку трохи танцював в українському ансамблі (у Канаді модно ходити на заняття з українського танцю, уявіть собі! Туди ходять і українці, і далеко не українці, і всі щасливі), ну та й і навчився там тої приспівки. І от одного дня питає він мене: “Слухай, я то все співаю-співаю, але пройшли роки, і я геть забув, що ж ці слова означають. Переклади мені, будь ласка!”. Звісно, я переклала, друг сі втішив, як кажуть галичани – і з буквального перекладу, і з двозначності, ба навіть тризначності вислову. Яку дво- чи тризначність я мала на увазі, кожен українець знає. Власне, одне із значень цього вислову про „яйці, кубасу і солонину” символізує щедро накритий український стіл. Та дивлячись на наші святкові столи, мимоволі подумаєш – які яйці? Яка кубаса? Тут стільки всього є – гляньте-но на фотку весільного стола від Іри! I то тільки закуски, голубців та інших гарячих страв ще ж не подавали!
Або на цій внизу – м’ясне асорті, язик під соусом, три невідомі мені, але думаю, смачнющі салати...
Tут мені дехто іронічно може зауважити, мовляв, а скільки салатів, що не з’їлися на весіллі і зіпсулися, закопують у землю! Та я і сама про це знаю – я ж дівчина „зо села”. Маю на увазі, в селі народилася, правда, після школи втекла у місто.
Добре, не буду відволікатися, я про столи – українські, весільні. Люблю їх страшенно, не можу нічого з цим поробити. Знаю, що зараз, особливо в наших великих містах, весілля „оцивілізовуються”, стають більше подібні на західні, відповідно, міняється підхід і до вигляду столів на таких весіллях – столи також „оцивілізовуються”. Маю на увазі, приділяється багато уваги сервіруванню, щоб все було під колір – скатертина, серветки, букети або квіткові композиції на столах, накидки на кріслах - і щоб все гармоніювало не тільки по кольору, а й по стилю із оформленням залу. Ну і щоб були гарно оформлені іменні картки на тарілках гостей – щось нове для наших весіль... І ще багато-багато інших новацій. Воно то все красиво і стильно, погоджуюсь, але... Певно, що я старомодна, але мені все-таки більше до душі традиційний український стіл, де господині не стільки переймаються тим, як стіл буде виглядати, а тим, ЩО буде на столі. Український весільний стіл і українське весільне застілля – це, братці-науковці-етнографи, скажу я вам, варта дисертації тема. Український весільний стіл (застілля) 1950-х, 1960-х, 1970-х, 1980-х, 1990-х, зрештою, 2000-х років... Це ж стільки інформації, тенденцій, традицій... Наприклад, на українському весіллі традиційно вважається: якщо на столі вже нема де тарілок із стравами ставити, а їх все несуть та й несуть із кухні, то це означає, що весілля гарне і господарі не скупі. А от весільний стіл, про який гості відгукуються, що там „навіть не було чим закусити”, характеризує господарів-скнар. З іншого боку, скільки я читала і чула критицизму у бік українського весілля за те, що, мовляв, на наших весільних столах таки усього забагато, і що це зайва трата грошей, і що це...
І це також хороша дискусійна тема для потенційних дисертантів.
I взагалі, цих тем щодо українського весільного стола – поле неоране! Котрі страви збереглися і кочують нашими весільними столами з покоління в покоління, а котрі вже зникли назавжди... Котрі рецепти не змінювалися ще з 1950-х років, а котрі змінилися невпізнанно... Весільні столи різних регіонів України – чим відрізняються (відрізнялися)?
Напої на українських весільних столах – це взагалі цікава тема. Думаю, багато з вас сам пам”ятає чи чув від старшого покоління про так звані безалкогольні весілля 1980-х років. Коли на столах були тільки газовані води „Буратіно”, „Тархун” та мінералка, але хлопці регулярно зникали із-за столів кудись „у каптьорку” і поверталися вже „щасливі”... Так, це також наша історія, братці...
P.S. Мало не забула. Якщо маєте фотку чи фотки гарного весільного стола і бажаєте поділитися - ласкаво запрошую опублікувати її на сторінці „Українського весілля” у Фейсбуці. Можна з лінком до вашого власного ресурсу.
Немає коментарів:
Дописати коментар