Маніфест української дружини

Моя канадська братова вислала мені віршика, який дуже популярний у середовищі північно-американських українців, особливо серед жіноцтва. Вірш так буквально і називається – „A Ukrainian Wife's Poem” - „Вірш української дружини”. (Увага! Англійське слово „poem” перекладається як наш „вірш”, і зовсім не „поема”. Хоча, прочитавши цю, чи цей „poem” від моєї братової (котра, до речі, як і я, має честь бути українською дружиною в діаспорі), я абсолютно би назвала дане творіння високим словом „поема” – за його глибокий гумористично-реалістичний зміст). Як українська дружина, погоджуюся з усім, що там написано. Мій чоловік, котрий, до речі, також українського походження, сказав, що і він погоджується зі всім, що написано у вірші – він-то у мене гумор розуміє (інакше б я заміж за нього не вийшла – мені важко провести навіть 5 хвилин у присутності людини без почуття гумору).
Та менше з тим. Спочатку ділюся з вами „Віршем української дружини” (я б назвала його – „Маніфест української дружини”) - мовою оригіналу, тобто англійською. Але не спішіть шукати за англо-українським перекладачем – нижче подаю українську версію вірша. Сама переклала, як могла, звиняйте вже, я не є ні професійним перекладачем віршів, ні професійним перекладачем з англійської. Отже, англійський оригінал:

A Ukrainian Wife's Poem

He didn't like my holubtsi 
And he didn't like my cake, 
He said my pyrogy were too hard 
Not like his mother used to make. 

I didn't perk the coffee right 
He didn't like the borsch, 
I didn't mend his socks 
The way his mother used to do. 

I pondered for an answer 
I was looking for a clue. 
Then I turned around and 
Smacked the s...t out of him 
Like his mother used to do! 

 A тепер мій український переклад:

Вірш української дружини 

Йому не смакували мої голубці
І йому не смакував мій торт.
Він сказав, що мої пироги були надто тверді,
Не такі, як його мама варила.

Я заварювала каву не так,
Йому не смакував мій борщ,
Я не штопала його шкарпетки
В такий самий спосіб, як його мама робила.

Я не могла знайти відповіді на це,
Я шукала підказки.
Tоді я розвернулася
І влупила йому так,
Як його мама лупила колись!

Погоджуюся, українською воно не так колоритно звучить, як мовою оригіналу, але, думаю, зміст я передала. Сподіваюся, вірш вам сподобався, як і мені. До речі, ця „poem” дуже нагадала мені давній український анекдот. Жив старий холостяк разом із мамою, котра також вже була у літах. Мама постійно „свердлила йому дірку в голові”, мовляв, „і коли ти, сину, вже нарешті вженишся? Я вже стара, коли мене не стане, хто за тобою буде доглядати, їсти-прати-прибирати?”. А син все не женився та й не женився. Нарешті мама з Богом спочила і синок усвідомив, що вона була права – треба женитися, бо біда чисто, не може сам собі ради дати. Оженився, ще й узяв гарну жіночку в дружини, яка в хаті порядок тримала і куховарка була перший клас – все йому виварювала-випарювала, пекла, смажила, вудила, але! Чоловікові усе було не так і все не смакувало. Дорікав дружині: „Ти хоч би раз мені зварила так, як моя мама!”.
Одного дня його дружина готувала їсти і щось загаїлася та й забула картоплю на плиті. Картопля поволі почала пригорати, і саме в цей час чоловік повернувся з роботи. Став на порозі, потягнув носом: “Oй як смачно пахне! Нарешті, кохана, ти мені зварила, як моя мама!”.
P.S. Забула сказати. Там в англійському оригіналі „Вірша української дружини” є слово, замасковане трикрапками. Мусила це зробити, бо слово із категорії тих, які не вживають на дипломатичних прийомах і у хороших товариствах. Ну хіба вночі, ненароком наступивши в темряві на кота...
P.P.S. Та й ще мушу розповісти вам історію про ілюстрацію до цього поста - фотку з качалкою. Історія в тему нашої розмови. Одна з моїх подруг – Таня – не змогла бути на нашому з чоловіком весіллі, то вона із сімейством прислала нам весільний подарунок, в якому, серед усіляких інших гарних речей, була і ця іграшкова качалка. Що символізує качалка, думаю, всім відомо – це зброя української дружини. Так от, коли моя сім'я переїхала у нове помешкання, ми розмовляли з Танею і вона запитала мене, як я облаштовуюся на новому місці. Кажу їй:
- Таню, та ще нічого толком не зроблено, ми тільки-но розпакувалися. На кухні стіни голі, ще нічого нема, тільки твоя качалка висить...
- Слухай, а може більше нічого і не треба? – посміхнулася українська дружина Таня.