Дещо для українського весілля в мексиканському стилі

Зараз в Україні дуже модно проводити, як би то правильніше висловитися, весілля у різних стилях – у стилі 1960-х, в екологічному стилі, і т.д., і т.п.
От якби хтось захотів організувати своє весілля у мексиканському стилі, ось вам, будь ласка, туфлі для нареченої, покриті бісером і виконані абсолютно у мексиканському стилі бісероплетіння, який називається Уічоль:

Шикарні туфлі, правда? А ось вони не тільки у профіль, так би мовити, а й у анфас:

Не маю уявлення, скільки ці мештики можуть коштувати – та недешево, певно, але! Якби я була нареченою і якби я робила весілля в мексиканському стилі, купила би їх обов’язково, незважаючи на ціну, тому що це дуже хороша інвестиція у гардероб: туфлі годяться не тільки для весілля, але й десь у театр чи на концерт чи у гарну компанію вийти.

А що найцікавіше, зроблений цей шедевр бісероплетіння не у далекій Мексиці, а у Києві, і автор цього дива – киянин Андрій, ось його сайт і блог. На Андрієвих ресурсах, до речі, багато всього іншого у мексиканському стилі, що пригодилося б для весільного торжества, зокрема, для прикраси залу і т.д. Повертаючись же до іміджу нареченої, ось і кольє для неї, також у стилі Уiчоль:

Цікаве! Так і нагадує мені українські гердани! Більше того – я коли побачила вперше

англійський правопис слова Уічоль, воно мені чому нагадало слово „гуцул” :) – Huichol – Hutsul?

Просто так, зорове враження, але! Українське мистецтво бісероплетіння справді дуже нагадує бісероплетіння американського континенту – трохи Північної, а більше – Південної Америки. Під час моїх поїздок у Мексику і Беліз (Беліз – маленька країна, сусід Мексики і Гондурасу, але етнічна культура цих територій дуже спільна) я була вражена їхніми бісерними виробами – вони так нагадали мені наші, українські. Ось купила собі такий браслетик у Белізі, зроблений нащадками Майя:

Придивіться добре до орнаменту на браслеті – правда, чимось нагадує наші, українські геометричні орнаменти вишиванок та писанок?

І знову ж таки – а чим не браслет для нареченої на її весілля, тут вже не важливо, а
мексиканському чи в українському стилі...

До речі, про прикраси (одна з моїх улюблених тем – прикраси в етнічному стилі, так що вже вибачайте, можу говорити про це безкінечно. Дівчатам, я впевнена, буде цікаво, а хлопці можуть не читати, хай собі візьмуть якесь пиво та й ідуть дивитися футбол). Так от, про прикраси, зокрема, про гердани. Кілька порад нареченим, котрі грають весілля в українському (мексиканському, взагалі південно-американському стилях) і вирішили вдягти гердани на своє весілля.

Масивні довгі гердани дуже красиві (помилуйтеся на мій, з Гуцульщини),

але вони не дуже зручні для танців – коли танцюєш, думаєш тільки, щоб гердан десь не закрутився, за щось не зачепився і бісеринки не розлетілися. Тому довгі гердани ліпше
вдягати до розпису, до церкви та до знимки, а на забаві зняти або замінити на короткі, типу силянок довкола шиї.

Також, продумуючи імідж нареченої, важливо, щоб гердан не „загубився” на весільному вбранні. Наводжу приклад. Я подарувала красивий гердан на весілля моїй найкращій подрузі Олі, думаючи, хм, її сорочка вишита квітами, а на цій силянці гарні рожеві трояндочки, то мало би все „грати” разом. Але вийшло трохи не так. Сорочка, вишиваний пояс і спідниця подруги - все разом було ну дуже вже розкішне і таки „заглушило” гердан:

Весілля було класне, втім, молода також :) Можливо, крім мене, ніхто навіть не звернув увагу на цю деталь з герданом... А от якби моя Оля мала сорочку чи сукню, вишиту білим по білому, то ця прикраса була б шикарнющим акцентом усього іміджу нареченої.

Власне, що тепер Оля вдягає цей гердан до будь-якої своєї білої блузки чи
сорочки, тобто це все-таки був хороший подарунок і, як я вже раніше висловилася,
гарна інвестиція у жіночий гардероб.

Cхожа історія була і з моїм весільним герданом (силянкою). Маленький, доволі скромний, він таки трохи „загубився” на фоні моєї багато вишитої буковинської сорочки:

Я так думаю, що і Оля, і я з нашим барвистими весільними вдяганками могли цілковито обійтися без прикрас на шию – тут костюми говорили самі за себе.

Але я ж такий великий прихильник бісерних виробів, тому я ніяк не могла встояти, побачивши ці симпатичні герданчики на львівському „Вернісажі”, особливо
цей мій, з дівчатами у колі. Було прикольно, коли я запитала продавщицю, мовляв, скільки коштують ці дамочки, то пані трохи ображено відповіла: “Це не дамочки, а Берегині!” Я зрозуміла, що невдало пожартувала, але прикрасу купила, бо дуже вже
вона мені запала в око, ну і відповідно стала частиною мого весільного вбрання.
Думаю, якби я робила моє весілля не в українському, а в мексиканському стилі, моя
силянка була би також доречною – надто вже схожі ці дві культури бісероплетіння,
українська та мексиканська...

А от вам і вдалий приклад, коли і синьо-блакитний гердан, і весільне вбрання нареченої гармонійно доповнювали одне одного – у костюмі Галини Ратушняк, молодого
політика з Тернополя:

А ось це – знову моя найкраща подруга Оля:

Ні, заміж вона не виходить – Богу дякувати, щасливо одружена (шлюбний перстень має не на правій, а на лівій руці, бо одружена з іноземцем). Це Оля вдягнулася так на український фестиваль - хоча сорочка такого стилю цілком може бути як весільна. А от прикраси – увага! Отут, не повірите, той самий випадок, коли українське гармонійно поєдналося з мексиканським. На шиї у Олі українська силянка, а на руці – браслет, зроблений у Мексиці.

Ловіть ідеї, теперішні та майбутні наречені!