„Звідкіля чути скрипаля, звідтіля їде весілля...” Люблю цю пісню Ігоря Білозіра, ще з тих „древніх” часів, коли я пішки під стіл ходила. Ох як співала її незабутня „Ватра”! Ох як переспівували музиканти на всіх весіллях!
Люблю також і сучасну обробку Ігоревого „Весільного маршу”, виконану „Піккардійською Терцією”. Власне, ця пісня в мене, та, певно, і у багатьох з вас, найбільше асоціюється з весільним кортежем чи весільною процесією, от щось на зразок, як на цьому відео, знятому у містечку Підгайці на Тернопільщині:
Оце, власне, і є тип українського весільного кортежу у селі (чи маленькому містечку), коли одружуються двоє односельчан. Нема потреби в машинах, наречений зі своїми гостями просто йде до дому нареченої, там для нього вже готова брама, на брамі відбувається традиційний викуп нареченої, потім батьки благословляють молодят хлібом і вся весільна процесія рушає до церкви, де молодята братимуть шлюб, або до клубу на церемонію розпису. Пам”ятаю зі свого сільського дитинства, як ми, дітлахи, стояли на обочині дороги, чекаючи весільної процесії, та що дітлахи, дорослі також сходилися дивитися. Молодий і молода дорогою до церкви чи до клубу кланялися усім, кого зустрінуть, навіть малій дитині. Традиція!
Зовсім інша річ, коли до місця укладення шлюбу таки далеко йти пішки, або коли молодий не місцевий – тоді вже без транспорту не обійтися. І хочу сказати, що з часу, відколи я вперше почула Ігорів „Весільний марш”, український весільний транспорт, скажемо так, багатоетапно еволюціонував. У 1970-80-х роках це були „Волги” та „Москвичі”, прибрані стрічками і надувними кульками, з обов”язковою лялькою у вельоні і білій сукні на капоті (машина молодої) і з велетенськими переплетеними обручками (машина молодого).
Пізніше, у 1990-х роках, в українських весільних кортежах почали з”являтися „Мерседеси” та інші іномарки, і то так активно, що на початку 2000-х років майже повністю витіснили вітчизняні авто. Ну правильно, хтось мені скаже, а спробуй-но розмістити наречену з її п”ятьма ярусами сукні і вельона, та ще й з двома дружбами, у „Славуті”? („Волга” ще куди не йшло).
Ну а у 2000-х роках, тобто в сучасні часи, в українській моді на весільні авто почало спостерігатися неймовірне розмаїття і своєрідне змагання на оригінальність. Нині до місця „окільцювання” молодята можуть прибути на чому хочеш – від лімузинів до роверів.
Почнемо з лімузинів. Ось цей розкішний лімо везе молоду пару вулицями Івано-Франківська:
А тут два весільні лімузини чекають на молодят коло Львівської опери:
Нині практично в кожному обласному центрі дві-три, а то й більше фірм, здають в оренду лімузини на урочисті події, як от весілля, дні народження і т.д. Приблизна вартість оренди лімо – 100 доларів за годину. Кажу, приблизна, бо деякі фірми можуть правити менше, деякі – більше, хто як.
Ну якщо лімузин на сучасному весіллі – це розкішно, то ретро-авто – це вишукано і дуже вже модно останнім часом. Знову ж таки, все більше і більше українських фірм почали здавати в оренду на весілля ретро-автомобілі. Погодьтеся, цей білий ретро-красень кабріолет з молодою парою на вулицях Івано-Франківська виглядає просто шикарно!
Ще одне ретро у моді на весільні авто – рідненькі „Запорожці”. Наприклад, Антоніна та Орест з Тернополя вирішили, що їхньою весільною машиною буде „Запорожець”. Ось вони, молодята, і їхній весільний ЗАЗ 968:
Як на мене, дуже оригінальне вирішення, тим більше, що молоді люди одружувалися в українських костюмах, і „Запорожець”, як українська машина, дуже гарно вписався в стилістику їхнього весілля.
А от Анна і Тарас зі Львова пішли ще далі. Вони вирішили все їхнє весілля організувати у стилі 1960-х років, навіть своє весільне вбрання пошили у тому ж дусі (у Тараса костюм і зачіска були під Елвіса Преслі), більше того, попросили всіх своїх друзів вдягнутися на весілля за модою 1960-х. Ну а весільною машиною Анна та Тарас вирішили однозначно обрати „Запорожець”, і то не один, а цілий кортеж ЗАЗиків-965, для всіх гостей.
Замовили авта у Львівському клубі „ЗАЗ-Козак”. Автомобілі ЗАЗ-965 виготовляли у Запоріжжі у 1961-69-х роках. Тепер „Запорожці” зразка 1960-х – колекційні раритети.
На фото: Анна, Тарас та їхній жовтогарячий весільний „Запорожець” коло Львівської ратуші.
Від „Запорожця” переходимо до ще більшого ретро: воза. Тернополяни Ірина та Остап вирішили відсвяткувати своє весілля суто в народному стилі (що, до речі, також дуже модно зараз в Україні). Ну і відповідно весільним транспортом обрали найнародніший „автомобіль”: фіри, дві справжні фіри з села, запряжені кіньми, на яких і їхали з дружбами і дружками через ціле місто до церкви і до рагсу. Усі решта весільні гості слідували за фірами на легківках. Було красиво, оригінально, перехожі на вулиці зупинялися і фотографували цей щиро український кортеж:
Від воза - до карети. У вихідні, при гарній погоді, у центрі Львова та Тернополя кінні карети та напівкарети катають дітей, туристів та молодят. А от мої друзі Оля та Джим орендували кінний екіпаж не просто для туру центром міста, а в якості їхнього весільного транспорту. Річ у тім, що до тернопільської церкви, де Оля і Джим вінчалися, їм і пішки було добиратися недалеко, якихось пару хвилин, а от з церкви до ресторану, де відбувалася весільна забава, таки треба було на чомусь їхати. От я і запропонувала їм, а чому б не зробити все красиво і романтично і під”їхати на кареті? Тим більше, що Джим – хлопець здалека, не місцевий, і там, де він живе, весільними лімузинами нікого не здивуєш, плюс до того Джим ще й романтик за характером, та й Оля також романтик, правда, дуже глибоко в душі, то ми всі дружно вирішили – справді, чому б не карета? Задум з каретою виявився вдалим, всі були дуже задоволені – і молодята, і гості, і фотограф та оператор, які ті всі незабутні моменти фіксували. Ось фото,
а ось і відео:
Слово честі, якби я особисто одружувалася у своєму місті, а не вирішила брати шлюб в старовинній дерев”яній церкві у Львові, куди від мого міста дві з половиною години їзди, то неодмінно вибрала би карету також. А так... обійшлося звичайним автобусом „Богдан”, який ми орендували у тернопільського гурту „Веселі Галичани” (вони ж і грали у нас на весіллі). Якогось окремого авта для нас, як для молодят, ми з чоловіком не замовляли: хотілося бути разом з друзями, в одному автобусі. Так цікавіше і веселіше. Наш декоратор Христина вбрала нам автобус рушниками і соняшниками, оскільки все весілля наше також було в народному стилі. Правда, злива, яка трапилася нам у дорозі, трохи пошкодила ту всю красу,
але менше з тим, свята це не зіпсувало. Ось відео, це ми вже повінчані і їдемо зі шлюбу на нашу весільну забаву:
А от приз за оригінальність у весільних перевезеннях, якби такий існував, я особисто би віддала молодятам Оксані та Вегарду. Оксана з Вінниці, її наречений Вегард з Норвегії. Весілля відбувалося у Вінниці. Оксана – журналістка, часто писала про усілякі надзвичайні ситуації, в т.ч. пожежі, от її друзі і замовили їй в якості весільного транспорту... пожежну машину. Наречений, його родичі та друзі були просто вражені оригінальністю українців і тим, як гарно вони вміють святкувати весілля. На фото – Вегард і Оксана коло їхнього весільного „авто”:
За той же приз в оригінальність у весільних перевезеннях, якби, повторюю, такий існував, нарівні з молодятами, які їхали одружуватися на пожежній машині, могли б конкурувати молодята Ольга і Андрій з Харкова, котрі самі сіли і всіх гостей на своєму весіллі посадили... на ровери. В принципі, не посадили, гості самі сіли, бо всі друзі харків”ян Ольги та Андрія – велосипедисти, та й самі молодята – затяті байкери (див. фото):
А це – фото щасливої нареченої Ольги:
Ні, з такою зовнішністю принцеси їй би в лімузині чи кареті кататися, так бач, вибрала велосипед. Люблять же українські дівчата екстрім! Як не на роверах, то на конях:
Це щойно ви роздивлялися фотку з весілля в українських Карпатах: молода з дружбами і дружками на конях.
А це – молодий на конику під”їжджає:
Веду до того, що є в Україні один регіон – Карпати – де традиції весільного кортежу не мінялися сторіччями. Як їздили молодята з дружбами і дружками на конях 300 років тому, так і їздять досі. Правда, технічний прогрес і в Карпати добрався, подивіться, там на задньому плані фотки, за заквітчаними вершниками, все-таки є кілька весільних легківок і, що мені найбільше подобається, вантажівка з гостями:
Оце вам і екстрім, оце і враження на все життя! Так і дзвенять в моїх вухах цимбали і сопілка... „Звідкіля чути скрипаля, звідтіля їде весілля!”
Люблю також і сучасну обробку Ігоревого „Весільного маршу”, виконану „Піккардійською Терцією”. Власне, ця пісня в мене, та, певно, і у багатьох з вас, найбільше асоціюється з весільним кортежем чи весільною процесією, от щось на зразок, як на цьому відео, знятому у містечку Підгайці на Тернопільщині:
Оце, власне, і є тип українського весільного кортежу у селі (чи маленькому містечку), коли одружуються двоє односельчан. Нема потреби в машинах, наречений зі своїми гостями просто йде до дому нареченої, там для нього вже готова брама, на брамі відбувається традиційний викуп нареченої, потім батьки благословляють молодят хлібом і вся весільна процесія рушає до церкви, де молодята братимуть шлюб, або до клубу на церемонію розпису. Пам”ятаю зі свого сільського дитинства, як ми, дітлахи, стояли на обочині дороги, чекаючи весільної процесії, та що дітлахи, дорослі також сходилися дивитися. Молодий і молода дорогою до церкви чи до клубу кланялися усім, кого зустрінуть, навіть малій дитині. Традиція!
Зовсім інша річ, коли до місця укладення шлюбу таки далеко йти пішки, або коли молодий не місцевий – тоді вже без транспорту не обійтися. І хочу сказати, що з часу, відколи я вперше почула Ігорів „Весільний марш”, український весільний транспорт, скажемо так, багатоетапно еволюціонував. У 1970-80-х роках це були „Волги” та „Москвичі”, прибрані стрічками і надувними кульками, з обов”язковою лялькою у вельоні і білій сукні на капоті (машина молодої) і з велетенськими переплетеними обручками (машина молодого).
Пізніше, у 1990-х роках, в українських весільних кортежах почали з”являтися „Мерседеси” та інші іномарки, і то так активно, що на початку 2000-х років майже повністю витіснили вітчизняні авто. Ну правильно, хтось мені скаже, а спробуй-но розмістити наречену з її п”ятьма ярусами сукні і вельона, та ще й з двома дружбами, у „Славуті”? („Волга” ще куди не йшло).
Ну а у 2000-х роках, тобто в сучасні часи, в українській моді на весільні авто почало спостерігатися неймовірне розмаїття і своєрідне змагання на оригінальність. Нині до місця „окільцювання” молодята можуть прибути на чому хочеш – від лімузинів до роверів.
Почнемо з лімузинів. Ось цей розкішний лімо везе молоду пару вулицями Івано-Франківська:
Ну якщо лімузин на сучасному весіллі – це розкішно, то ретро-авто – це вишукано і дуже вже модно останнім часом. Знову ж таки, все більше і більше українських фірм почали здавати в оренду на весілля ретро-автомобілі. Погодьтеся, цей білий ретро-красень кабріолет з молодою парою на вулицях Івано-Франківська виглядає просто шикарно!
А от Анна і Тарас зі Львова пішли ще далі. Вони вирішили все їхнє весілля організувати у стилі 1960-х років, навіть своє весільне вбрання пошили у тому ж дусі (у Тараса костюм і зачіска були під Елвіса Преслі), більше того, попросили всіх своїх друзів вдягнутися на весілля за модою 1960-х. Ну а весільною машиною Анна та Тарас вирішили однозначно обрати „Запорожець”, і то не один, а цілий кортеж ЗАЗиків-965, для всіх гостей.
Замовили авта у Львівському клубі „ЗАЗ-Козак”. Автомобілі ЗАЗ-965 виготовляли у Запоріжжі у 1961-69-х роках. Тепер „Запорожці” зразка 1960-х – колекційні раритети.
На фото: Анна, Тарас та їхній жовтогарячий весільний „Запорожець” коло Львівської ратуші.
Слово честі, якби я особисто одружувалася у своєму місті, а не вирішила брати шлюб в старовинній дерев”яній церкві у Львові, куди від мого міста дві з половиною години їзди, то неодмінно вибрала би карету також. А так... обійшлося звичайним автобусом „Богдан”, який ми орендували у тернопільського гурту „Веселі Галичани” (вони ж і грали у нас на весіллі). Якогось окремого авта для нас, як для молодят, ми з чоловіком не замовляли: хотілося бути разом з друзями, в одному автобусі. Так цікавіше і веселіше. Наш декоратор Христина вбрала нам автобус рушниками і соняшниками, оскільки все весілля наше також було в народному стилі. Правда, злива, яка трапилася нам у дорозі, трохи пошкодила ту всю красу,
А от приз за оригінальність у весільних перевезеннях, якби такий існував, я особисто би віддала молодятам Оксані та Вегарду. Оксана з Вінниці, її наречений Вегард з Норвегії. Весілля відбувалося у Вінниці. Оксана – журналістка, часто писала про усілякі надзвичайні ситуації, в т.ч. пожежі, от її друзі і замовили їй в якості весільного транспорту... пожежну машину. Наречений, його родичі та друзі були просто вражені оригінальністю українців і тим, як гарно вони вміють святкувати весілля. На фото – Вегард і Оксана коло їхнього весільного „авто”:
А це – молодий на конику під”їжджає:
Немає коментарів:
Дописати коментар