Одні мої знайомі, чоловік і дружина, були запрошені на весілля. Так склалося, що дружина не могла бути присутня – мала термінову поїздку, яку ніяк не можливо було відкласти. А оскільки весілля в родичів, то хтось із сім”ї мусив прийти. Пішов чоловік на весілля сам. Повернувшись з поїздки, дружина розпитує його: „Ну, розказуй мені все про весілля. Яка сукня була в нареченої?”. „Біла” – щиросердечно відповів благовірний.
Не подумайте, що він іронізував, не такий в цього чоловіка характер. Просто цей випадок показує, що жінка і чоловік бачать речі зовсім по-різному. Якби жінка задала це питання (яка сукня в нареченої?) своїй сестрі чи подрузі, то сестра чи подруга вилила б на неї зливу інформації про фасон, корсет, крій спідниці, рюші, складки, мереживо та інші жіночі „штучки”, яких чоловік зазвичай „не бачить”, хіба що він був би дизайнер жіночого одягу. Для звичайного же чоловіка сукня нареченої „біла”, і все.
Правда, є категорія чоловіків, які по роду заняття свого споглядають ці „білі сукні” майже щосуботи і щонеділі. І то не просто споглядають, а ще й фіксують цю красу для вічності. Це – весільні фотографи. От вони точно вміють показати, чим відрізняється одна „біла сукня” від іншої „білої сукні”, оскільки це їх, фотографів, заробіток (приробіток).
Ви знаєте, я з категорії людей, які можуть передивлятися весільні фото безкінечно, не має значення, знаю я цих молодят чи вони мені зовсім незнайомі. Часом годинами можу сидіти в інтернеті, переглядаючи онлайн-альбоми весільних фотографів. І з того всього, що я надивилася, мені надзвичайно подобаються роботи фотографів Львова. Львів – це особливе місто в Україні, з давніми традиціями, зі своїм неповторним старовинним шармом, ну і наречені там, відповідно, особливі і неповторні. Дівчата-львівянки надзвичайно стильні, і коли вони виходять заміж, то стараються вдягнутися так, щоб то була не просто „біла сукня”, а майже подіумний варіант. Також вони дбають, щоб одяг їх обранців був в одному стилі з їхнім.
З того всього, що я бачила, я би виділила три напрямки в сучасній весільній моді Львова: а) класичний – традиційна пишна сукня нареченої і строгий костюм нареченого; б) ретро – сукня нареченої і костюм нареченого зроблені у стилі 1920-30 років, а то і 18-19 сторіччя; в) народний – наречена і наречений в українському народному вбранні або в стилізованому під українське.
Так от, повертаючись до робіт львівських фотографів. Одна з моїх улюблених фоток львівських наречених – ось ця
Фотограф Назар Коваль зумів надзвичайно гарно показати вроду нареченої, її грацію і чуттєвість. Фон для фото вибрано просто розкішний, і взагалі світлина – як для обкладинки журналу.
Наступне моє улюблене фото львівської нареченої - від фотографа Олександра Дончака.
Тут усе – від зачіски молодої і до подолу її плаття – як подих 18-19 сторічь. Із стилем нареченої дуже гарно гармонує фон, на якому її зазнимковано – щось таке ніби графський замок, старовинні меблі і портрети на стінах. Прекрасна робота!
Ну і нарешті мої най-найулюблені фотки львівської нареченої – від Романа Мишковця.
Оце і є яскравий взірець, як звичайна біла сукня нареченої може стати шедевром дизайнерського мистецтва, коли цю сукню оздобити чимось – як-от візерунками з червоного бісеру, наприклад. До сукні наречена вдягла гердан з такого ж червоного бісеру, як і візерунки на сукні, підібрала сумочку і букет такого ж стилю - біле з вкрапленням червоного. Я би сказала, що це вбрання якнайкраще підкреслює життєрадісний характер нареченої – подивіться-но, вона ще й забавляє людей на площі Ринок! Я такої суперової молодої ще не бачила!
Як там приказка гласить? „Некрасивих наречених не буває?” Передивившись світлини Назара Коваля, Олександра Дончака і Романа Мишковця, бачу, що, так, справді, некрасивих наречених не буває, але... є кращі з кращих.
P.S. До речі, щиро шкодую, що не запросила професійного фотографа на своє весілля. Тоді думалося, а навіщо, коли кожен другий чи третій гість має свій фотоапарат, то попрошу друзів трохи познимкувати... Друзі, звичайно, наробили безліч фоток, але нині, переглядаючи то все, бачу: це упущено і те упущено; сюжетних фотографій надзвичайно багато, а портретних малувато; нема фоток нас, наречених, з дружбами і дружками; нема групового фото всього весілля... Знаючи своїх друзів, можу передбачити їхню реакцію: „Якби ти нам сказала, як ти хочеш, ми би все зазнимкували...”. Що ж, вони також праві, бо вони-то приходили на весілля як гості. Ех, треба було таки фотографа брати... Той би знав без нагадування, що саме і як треба і не упустив би нічого. Так що, хлопці і дівчата, організовуючи своє весілля, не робіть так, як я, а запрошуйте професійного фотографа. Повірте, воно того варте!
Не подумайте, що він іронізував, не такий в цього чоловіка характер. Просто цей випадок показує, що жінка і чоловік бачать речі зовсім по-різному. Якби жінка задала це питання (яка сукня в нареченої?) своїй сестрі чи подрузі, то сестра чи подруга вилила б на неї зливу інформації про фасон, корсет, крій спідниці, рюші, складки, мереживо та інші жіночі „штучки”, яких чоловік зазвичай „не бачить”, хіба що він був би дизайнер жіночого одягу. Для звичайного же чоловіка сукня нареченої „біла”, і все.
Правда, є категорія чоловіків, які по роду заняття свого споглядають ці „білі сукні” майже щосуботи і щонеділі. І то не просто споглядають, а ще й фіксують цю красу для вічності. Це – весільні фотографи. От вони точно вміють показати, чим відрізняється одна „біла сукня” від іншої „білої сукні”, оскільки це їх, фотографів, заробіток (приробіток).
Ви знаєте, я з категорії людей, які можуть передивлятися весільні фото безкінечно, не має значення, знаю я цих молодят чи вони мені зовсім незнайомі. Часом годинами можу сидіти в інтернеті, переглядаючи онлайн-альбоми весільних фотографів. І з того всього, що я надивилася, мені надзвичайно подобаються роботи фотографів Львова. Львів – це особливе місто в Україні, з давніми традиціями, зі своїм неповторним старовинним шармом, ну і наречені там, відповідно, особливі і неповторні. Дівчата-львівянки надзвичайно стильні, і коли вони виходять заміж, то стараються вдягнутися так, щоб то була не просто „біла сукня”, а майже подіумний варіант. Також вони дбають, щоб одяг їх обранців був в одному стилі з їхнім.
З того всього, що я бачила, я би виділила три напрямки в сучасній весільній моді Львова: а) класичний – традиційна пишна сукня нареченої і строгий костюм нареченого; б) ретро – сукня нареченої і костюм нареченого зроблені у стилі 1920-30 років, а то і 18-19 сторіччя; в) народний – наречена і наречений в українському народному вбранні або в стилізованому під українське.
Так от, повертаючись до робіт львівських фотографів. Одна з моїх улюблених фоток львівських наречених – ось ця
Фотограф Назар Коваль зумів надзвичайно гарно показати вроду нареченої, її грацію і чуттєвість. Фон для фото вибрано просто розкішний, і взагалі світлина – як для обкладинки журналу.Наступне моє улюблене фото львівської нареченої - від фотографа Олександра Дончака.
Тут усе – від зачіски молодої і до подолу її плаття – як подих 18-19 сторічь. Із стилем нареченої дуже гарно гармонує фон, на якому її зазнимковано – щось таке ніби графський замок, старовинні меблі і портрети на стінах. Прекрасна робота!Ну і нарешті мої най-найулюблені фотки львівської нареченої – від Романа Мишковця.
Оце і є яскравий взірець, як звичайна біла сукня нареченої може стати шедевром дизайнерського мистецтва, коли цю сукню оздобити чимось – як-от візерунками з червоного бісеру, наприклад. До сукні наречена вдягла гердан з такого ж червоного бісеру, як і візерунки на сукні, підібрала сумочку і букет такого ж стилю - біле з вкрапленням червоного. Я би сказала, що це вбрання якнайкраще підкреслює життєрадісний характер нареченої – подивіться-но, вона ще й забавляє людей на площі Ринок! Я такої суперової молодої ще не бачила!Як там приказка гласить? „Некрасивих наречених не буває?” Передивившись світлини Назара Коваля, Олександра Дончака і Романа Мишковця, бачу, що, так, справді, некрасивих наречених не буває, але... є кращі з кращих.P.S. До речі, щиро шкодую, що не запросила професійного фотографа на своє весілля. Тоді думалося, а навіщо, коли кожен другий чи третій гість має свій фотоапарат, то попрошу друзів трохи познимкувати... Друзі, звичайно, наробили безліч фоток, але нині, переглядаючи то все, бачу: це упущено і те упущено; сюжетних фотографій надзвичайно багато, а портретних малувато; нема фоток нас, наречених, з дружбами і дружками; нема групового фото всього весілля... Знаючи своїх друзів, можу передбачити їхню реакцію: „Якби ти нам сказала, як ти хочеш, ми би все зазнимкували...”. Що ж, вони також праві, бо вони-то приходили на весілля як гості. Ех, треба було таки фотографа брати... Той би знав без нагадування, що саме і як треба і не упустив би нічого. Так що, хлопці і дівчата, організовуючи своє весілля, не робіть так, як я, а запрошуйте професійного фотографа. Повірте, воно того варте!
